“Гра у ФК «Мрія» — це для мене велика мрія”: інтерв’ю з лівим вінгером Микитою Бордовським

Микита Бордовський — лівий вінгер ФК «Мрія» (Гостомель), йому 22 роки. Родом із Харкова — міста, яке стало символом незламності під час повномасштабного вторгнення росії в Україну. Сьогодні Микита розповідає свою особисту історію — про рідне місто, війну, футбольний шлях і те, чому для нього важливо грати саме за «Мрію».

«Харків — це затишок, краса та спокій»

— Розкажи, будь ласка, про своє рідне місто. Як би ти описав Харків тим, хто там ніколи не був?
— Я б описав Харків трьома словами: затишок, краса та спокій. До війни це було місто, яке надихало своєю архітектурою, широкими проспектами й життям, яке вирувало на кожному кроці.

— Яким для тебе був ранок 24 лютого 2022 року?
— Як і для всієї країни — тривожним. Ми прокинулися о п’ятій ранку. Були шоковані тим, що відбувається. Перші 24 години стали справжнім випробуванням — ми не розуміли, що робити, куди бігти.

— Як змінився Харків із початком повномасштабного вторгнення?
— Спочатку це був шок. Місто спорожніло. Йшов вулицею — і бачив тільки кілька людей. Це було моторошно. Але після успішного контрнаступу наші люди почали повертатися. Харків оживає, незважаючи на небезпеку.

«Головне — бути разом»

— Коли ти виїхав із Харкова?
— Ми з родиною вирішили їхати 7 березня. Переїхали до знайомих у Хмельницький. Це рішення далося нелегко, але безпека сім’ї була важливішою за все.

— Що найбільше запам’яталося з тих перших днів у новому місті?
— Ми стали цінувати одне одного ще більше. Місце не мало значення — головне було залишитися разом, живими й здоровими.

— Чому згодом переїхав до Києва?
— У Харкові зараз складно розвиватися у футболі на високому рівні. Тому я вирішив шукати можливості в інших містах — і потрапив до Києва.

«Футбол для мене — це любов із дитинства»

— Чому саме футбол?
— Мене водили на різні спортивні секції, але вирішальним став Євро-2012 в Україні. Побачивши, як грає наша збірна, я закохався у футбол. Особливо мене вразив Андрій Шевченко — пам’ятаю, як він забив два голи Швеції.

— Скільки років ти вже у футболі?
— 12 років.

«Мрія — це більше, ніж футбольний клуб»

— Як ти дізнався про ФК «Мрію»?
— Випадково, приблизно три місяці тому. І мене одразу зацікавила ідея — команда переселенців, яка об’єднує людей із подібними життєвими історіями. Це мені дуже відгукнулося.

— Що особливого ти відчув у «Мрії»?
— Тут всі розуміють одне одного без слів. Ми пережили подібний досвід — втрату дому, страх, невпевненість. Це створює особливий конект на полі і за його межами.

— Який твій погляд на майбутнє клубу?
— У нас великий потенціал. Хай зараз результати далекі від ідеалу, але я вірю: правильна робота обов’язково приведе до успіху через три-п’ять років.

«Футбол під час війни — це про незламність»

— Чи потрібен футбол у час війни?
— Так. Футбол об’єднує. Він допомагає триматися разом, підтримувати бойовий дух і нагадує, що життя триває, навіть у найтемніші часи.

— Що б ти хотів сказати вболівальникам, військовим, партнерам?
— Я хочу подякувати кожному, хто нас підтримує. Особливо нашим військовим, які дають нам можливість жити і грати. Ми відчуваємо вашу підтримку і будемо робити все, щоби радувати вас своєю грою.

«Гра в ФК “Мрія” — це для мене велика мрія», — підсумовує Микита Бордовський.
Для нього це не просто футбол. Це боротьба за пам’ять, за майбутнє і за свою Україну.